Підлітковий селфхарм або як давно вашу дитину дряпає кішка?

ПРОЕКТИВНА ТЕХНІКА

 «БАРАНЕЦЬ У ПЛЯШЦІ»

Мета : Діагностувати психологічне самопочуття дитини у батьківському середовищі. Оцінити взаємодію дитини з найближчим оточенням (сім’єю), картину світу дитини, ранні відносини з матір‘ю, спосіб сепарації, які ресурси є у дитини для відділення.

Ця техніка дозволяє працювати з дітьми починаючи від 6 років

Матеріал: аркуш  паперу формату А4, кольорові олівці.

Інструкція: «Намалюй баранця у пляшці».

Після того, як дитина намалює, психолог проводить опитування:

Запитання:
1. Як почуває себе Баранець?  Як йому там, у пляшці?Який у нього настрій?

2. Як почуває себе Пляшка?
3. Яким Баранець  бачить оточуючий світ з пляшки?
4. Про що він мріє? (це зона найближчого зросту)
5. Про що мріє Пляшка?

6. Чого  боїться Баранець?

7. Чого боїться Пляшка?
8. Скільки Баранцю років?( В перерахунку на людський вік? )
9. Чи хоче він вибратися?
10. Чи чекає Баранчик допомоги? Якщо так, то від кого та якої саме?
11. Чи може він вибратися та яким способом?
12. Що він отримає, якщо вибереться?

В кінці можна  придумати історію про баранця, в якій потрібно  розповісти про шлях його виходу з пляшки.

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ТЕХНІКИ

«БАРАНЧИК У ПЛЯШЦІ»

При інтерпретації слід оцінити спочатку загальне враження від малюнку: атмосферу зображеного, настрій персонажа. Тільки після цього можна перейти до аналізу специфічних деталей з точки зору логіки інтерпретації.

Баранчик – символізує автора роботи.

Якщо малює дорослий – Баранчик може символізувати як самого автора малюнку, так і когось з його дітей ( або бути узагальнюючим образом всіх дітей).

 Наскільки яскраво, чітко, пухнасто промальований баранчик, настільки легко, позитивно і сприятливо дитина відчуває себе в батьківській родині і навпаки.

Вгодованість баранчика – показник емоційного насичення чи емоційного «голоду» автора, задоволення (чи незадоволення) потреби у позитивних емоціях.

 Наявність добре промальованих ріжків– це знак впертості, боротьби за відстоювання своєї думки, можливість наявності опору дитини по відношенню до батьків.

Наявність добре промальованих копит – можлива ознака схильності до фізичної агресії.

 Роги і копита часто зустрічаються в роботах підлітків, коли відбувається процес психологічного та емоційного відділення від батьківської сім’ї.

Якщо автор зображує баранчика в негативному образі, це трактується як неприйняття себе.

Пляшка – символ батьківської сім’ї. Обриси пляшки мають своє значення.

 М’які, плавні, округлі форми пляшки – може трактуватися як близькість автора роботи до мами, і символізує потребу в її увазі та її турботі, оцінці.

Більш різкі, квадратні, незграбні форми пляшки – в характері автора роботи переважає батьківське начало, переважають батьківські риси характеру, більш значимою є думка батька.

Велике значення надається положенню баранчика в пляшці.

 Пляшка може бути зображена як в горизонтальному, так і у вертикальному положенні.

Якщо баранчик твердо стоїть на ногах на дні пляшки -  це означає, що автор роботи перебуває в сім’ї, в якій відчуває стабільність, стійкість. 

Спрямованість баранчика до шийки пляшки, може трактуватися, як бажання вийти з пляшки і відокремитися від батьківської сім’ї.

Можливий варіант: коли баранчик знаходиться в протилежному положенні – спиною до шийки пляшки і обличчям до денця -  це трактується, як не бажання досліджуваного покидати батьківську сім’ю, наявність побоювань пов’язаних з самостійністю.

Слід звернути особливу увагу на горлечко, зіставити розмір шийки пляшки з розмірами баранчика. Чи відповідають розміри баранчика величині  шийки пляшки? Чи зможе баранчик при бажанні вийти з пляшки? Чи розміри  баранчика більші, ніж ширина  горлечка? Можливо, баранцю  тільки здається, що він може покинути пляшку?  Чи хоче взагалі баранчик вийти з пляшки?

Зустрічаються роботи, в яких горлечко закрите пробкою, це може трактуватися як прояв гіперопіки, автор роботи відчуває себе під контролем з боку батьків, всі рішення приймаються за нього, і він явно не скоро буде готовий до самостійності і відокремлення від батьківської сім’ї.

Коли внутрішній простір пляшки прикрашається елементами інтер’єру, створюється замкнений затишний мікроклімат, це свідчить з одного боку - про надлишок батьківського піклування, з іншого -  про те, що автор роботи сприймає таку опіку позитивно. Батьки оточують дитину всім необхідним, намагаються зробити життя дитини максимально комфортним, можливо,  тим самим позбавляють дитину права на прийняття самостійних рішень і можливості представлення життя за межами сім’ї. Це може бути причиною  невпевненості в собі, соціальної несміливості дитини.

Коли пляшка надбита або розбита - це може трактуватися як наявність психологічних травм, пережитих дитиною в батьківській родині.

Часто підлітки малюють пляшку і підписують її назвою алкогольного напою, це може говорити про те, що в даний момент підлітка цікавлять спиртні напої, він перебуває в стані побудови свого ставлення до алкоголю. Цей момент педагогам і психологам важливо не упустити і провести необхідні виховні та корекційні заходи.

Важливо куди саме повернута пляшка:
Вгору – до батьківського(чоловічого) принципу мислення, фантазій -тоді дитині притаманні раціоналізм, активність. З такої пляшки дуже важко вибратися – і у дитини може бути більше таємних переживань, може бути  відчуття непотрібності дій, недосяжності мети (чи так це, чи ні – проясняємо, задаючи уточнюючі запитання).
Вниз – до несвідомого, тілесного, материнського. Тобто, відбувається  фіксування на перешкодах до задоволення ситуативної потреби, можливо, є авторитарна мати чи гіперопіка.
Ліворуч – пасивність, бездіяльність, акцент на минулому, рефлексія, острах активності, тенденція до роздумів, відсутні претензії на самоствердження, фіксація на певній ситуації з минулого.
Праворуч –  направленість  на майбутнє, свідоме.  Можливо - бунтарство, непокора, іноді прямота, безкомпромісність.

Чи оцінює дитина пляшку як проблему -  чи хоче він з нею впоратись.

Якщо у дитини в житті дуже складна ситуація, то вона може намалювати, наприклад, пляшку з-під отрути, алкоголю тощо.

Якщо в сім‘ї «поживна» ситуація, тоді можуть бути пляшки з поживними рідинами.

Якщо баранцю не хочеться виходити, можна говорити про те, що в даний момент у дитини немає необхідності розвиватися далі,  всі потреби задоволені та немає мотивації.

Якщо дитина малює коштовну пляшку, що прикрашена дорогоцінностями, це може свідчити про те, що оточуюче середовище, заняття, гуртки, враження на оточуючих цінується більше,  ніж сама дитина.

Формальні показники

Натиск на олівець– показник психомоторного тонусу:

Слабкий натиск, подекуди лінія ледь видна – астенія (при астенії погіршується пам’ять, увага, з’являється плаксивість, примхливість, роздратування, невпевненість у собі),  пасивність, іноді депресивний або субдепресивний стан (стан легко вираженої депресії, який характеризується зниженим настроєм, песимістичною оцінкою подій та зниженням працездатності).

Сильній натиск, олівець продавлює папір – емоційна напруга; ригідність (недостатня рухливість, переключення, пристосування мислення, установ та  ін. по відношенню до вимог середи, яка змінюється – може спостерігатися при ряді психічних захворювань); імпульсивність (риса характеру, яка виражається у схильності  діяти без остаточного свідомого контролю, під впливом зовнішніх обставин,  через  емоційні  переживання).

Занадто сильний натиск, олівець рве папір – конфліктність; гіперактивність; іноді агресивність; гостре збудження, пограничний або психотичний стан (грубе порушення оцінки реальності, тобто, людина робить помилкові заключення стосовно оточуючої дійсності, помилково оцінює своє мислення и сприйняття та продовжує робити ці помилки, навіть коли стикається з доказами протилежного).

Натиск сильно варіює – емоційна лабільність (рухливість, переключення), людина швидко реагує на зміну ситуації, обставин, партнерів, вільно виходить з одних емоційних  станів та входить в інші).

Коливання натиску особливо сильні – емоційна нестабільність; іноді гострий стан.

Особливості ліній
Штрихові лінії – тривожність, як риса характеру.
Численність ліній – тривога як стан на момент обстеження; стресовий стан; іноді імпульсивність.
Ескізні лінії: спочатку проводяться слабкі лінії, потім найбільш вдалі наводяться більш жирним – прагнення контролювати свою тривогу, тримати себе в руках (іноді художній прийом у людей, які навчаються або тих, хто навчає малюванню - в цих випадках не інтерпретується)

Лінії, які промахуються, не влучають в потрібну точку – імпульсивність; органічне ураження мозку; іноді гіперактивність.
Лінії, які не доведені до кінця – астенія; іноді імпульсивність.

Розмір малюнків
Завеликий розмір: малюнок займає весь лист – тривога  як стан на момент обстеження; стресовий стан; іноді імпульсивність; гіперактивність.
Замалий розмір: малюнок займає менш ніж 1/3 аркуша  – депресія, низька самооцінка.

Розташування малюнка на аркуші:
Зміщення вверх, малюнок розташований у верхній половині листа, але не в куті – іноді завищена самооцінка, можливо, компенсаторна; прагнення до великих досягнень.
Зміщення вниз, малюнок  розташований у нижній половині аркуша – іноді заниження самооцінки.
Зміщення у бік – іноді органічне ураження мозку.
Виходить за рамки листа – імпульсивність; гостра тривога; іноді пограничний, невротичний або психотичний стан.
Розташований у куті листа – іноді депресія або субдепресія.

Ретельність та деталізованість малюнків
Велика кількість різноманітних деталей – демонстративність, жива уява, творча спрямованість.
Підвищена ретельність, велика кількість однотипних деталей – ригідність, тривожність, іноді перфекціонізм, епілептоїдна акцентуація, органічне ураження мозку.
Мала кількість деталей, схематичність (по відношенню до вікової норми) - астенія, імпульсивність, низька емоційність, негативізм, негативне ставлення до обстеження, інтровертованість, замкнутість, іноді депресія або субдепресія, шизоїдна акцентуація, знижений рівень розумового розвитку.
Недбалість (по відношенню до вікової норми) – імпульсивність, низька мотивація, іноді органічне ураження мозку, негативізм, негативне ставлення до обстеження.
Ретельність і деталізованість різних частин  малюнка  сильно варіюють – емоційна лабільність, різне емоційне відношення до різних зображених персонажів:
– збільшення кількості і різноманітності деталей – позитивне відношення;
– збільшення кількості одноманітних деталей – напружене ставлення;
– «бідність» деталей, схематичність, недбалість – негативне ставлення.

Додаткові особливості малюнків

1. Стирання та виправлення ліній – тривога як стан на момент обстеження;
стресовий стан; емоційна напруга; тривожність, невпевненість в собі; іноді перфекціонізм.
2. Штриховка малюнку простим олівцем – тривожність як особистісна риса; тривога як стан на момент обстеження; іноді художній прийом у людей, які навчаються або тих, хто навчає малюванню (в цих випадках не інтерпретується):
– розмашиста штриховка, яка місцями виходить за контур малюнку – гостра тривога; імпульсивність (подібним чином інтерпритується з шестирічного віку);
– особливо ретельна штриховка – тривожність, невпевненість в собі; ригідність; іноді перфекціонізм;
– штриховка з сильним натиском: затемнення всього малюнку або його частин – емоційна напруженість; гостра тривога; іноді пограничий або психотичний стан.
3. Відхилення по вертикалі – органічне ураження мозку; іноді відчуття своєї психологічної нестійкості, погана пристосованість до життя або нестійкий невротичний стан; порушення розумового розвитку (з 5-річного віку),
4. Порушення симетрії – органічне ураження мозку; імпульсивність; іноді негативізм; гострий стан (з 5-річного віку).
5. Рухові персеверації – органічне ураження мозку; іноді психічні захворювання; інтелектуальне порушення (з чотирьохрічного віку).
6. Розпад форми, неозначений, часто незамкнений контур – інтелектуальне порушення; органічне ураження мозку; пограничний невротичний стан; психічне захворювання (з п’ятирічного віку).
7. Лінії та штрихи, які не відносяться до основного сюжету, заповнюють весь аркуш – імпульсивність, гостра тривога; пограничний невротичний стан; іноді психічне збудження (з чотирьохрічного віку).
8. Грубе викривлення форми і/або пропорцій – інтелектуальне порушення; органічне ураження мозку; негативізм; зниження конформності, порушення соціалізації; пограничний невротичний стан; психічне захворювання (з п’ятирічного віку).

ПРИКЛАД ВИКОРИСТАННЯТЕХНІКИ “БАРАНЧИК У ПЛЯШЦІ”

 (ДІВЧИНКА, 8 РОКІВ)

Опис випадку
Дівчинка, 8 років. Провідна проблема – відсутність навичок охайності ( забруднення стін в туалетній кімнаті фекаліями). Дівчинку не вдавалося привчити до елементарної акуратності. Для неї проблема прийняти душ, вимити голову. У портфелі завжди безлад – гнила їжа, сміття, брудні одяг та зошити. При правильному виконанні завдання, оформлення роботи дуже брудне, багато закреслення, наведені літери.

У важких, стресових ситуаціях дівчинка замикається в собі, домогтися від неї причин її неадекватних вчинків (наприклад, виготовлення «бомби» з автомобільної фарби) неможливо. У будь-якій ситуації, яка здається їй складною, замовкає, «надувається», не йде на контакт.

На обличчі у дитини ознаки алкогольної інтоксикації плоду – широко розставлені очі, злегка приплюснутий носик, недорозвинена верхня губа. Однак інтелект дівчинки збережений – вона добре вчиться, особливо з математики. Дівчинка заперечує все жіночне. Носить тільки штани, грає в піратів і дуже часто говорить про те, що вона не дівчинка.

Анамнез
Дитина народилася в неблагополучній неповній сім’ї. Її мати зловживала алкоголем,вела асоціальний спосіб життя. Дітей народжувала для отримання субсидій (досить високих, тому що вона проживала в чорнобильській зоні). Батько дитини невідомий. Під час вагітності мати пила, часто п’яна валялася на вулиці, її били товариші по чарці. Дівчинці було 8 місяців, коли її, знесилену від голоду і холоду, забрали в реанімацію, а потім в дитячий будинок. В даний час мати перебуває у в’язниці, а дівчинка і її старший брат – під опікою. З 4 до 6 років діти прожили в будинку опікуна, де зіткнулися з холодним ставленням. Головне – не заважати її новій мамі – це той урок, який вони отримали за ці два роки.

У процесі корекційної роботи ми запропонували дівчинці намалювати малюнок «Баранчик у пляшці». Завдання їй сподобалося, вона виконала його із задоволенням. Малюнок був намальований в червоно-чорних тонах. Допочатку корекції дівчинка виконувала всі малюнки у подібному колориті. Однак до того моменту, коли ми запропонували їй зобразити «Баранчика в пляшці» і стиль її малювання, і колірна гамма, сильно змінилися. Дівчинка стала використовувати яскраві фарби, а не фломастери, не тільки в роботі з психологом, а й на уроках малювання. Вона висловила бажання займатися в ізостудії, її роботи вже побували на виставці. Тим не менш, тема, яку ми торкнулися, змусила її повернутися до колишньої колірній гамі.

Розповідь про баранчика:

«Це баранчик – свиня. У нього ноги, як у свині. У пляшку баранчика засунули люди. Він не справжній, він политий кров’ю. У банку кров. Він там, щоб приманювати вовка. Ці вовки тепер у зоопарку, в клітці. Баранчик висить на ледве видних ниточках. А вовки завжди перекидали банку. Якщо вовк роздряпав банку, відразу приходять люди. Вибиратися на волю йому небезпечно. Ні, він не вибереться, тому що він не справжній. Він приманка ».

Проаналізуємо цю розповідь, розділивши її на фрагменти.
«Це баранчик – свиня». Цей фрагмент відображає проблему дівчинки, пов’язану з її неакуратністю. Вона часто чує від вихователів і вчителі, що вона вимазалася, як свиня, що розвела під партою «свинство». Дівчинка не грає м’якими іграшками, і тільки одна з них – маленьке порося, на якому написано «Я люблю тебе» завжди з нею (подарунок до Нового року – року «свині»).

«У пляшку баранчика засунули люди». Тут проглядається опора на зовнішні об’єкти. Дівчинка в будь-яких ситуаціях, навіть очевидних, шукає того, на кого вона зможе перекласти відповідальність. Навіть коли її ніхто не сварить, а просто запитують: «Хто це зробив?» – Наприклад, помив посуд або прибрав або здійснив ще якийсь хороший вчинок, вона мовчить і, тільки переконавшись у тому, що її не збираються карати, може сказати, що це зробила вона.

«Він не справжній» – ми можемо припускати, зіставляючи дані анамнезу, що появи цієї дитини ніхто не чекав, що ніяких емоцій, окрім відкидання і зневаги, на обличчі матері не було. (Особливості матері нам відомі з розповідей членів опікунської ради). Таким чином, у дитини не сформувався образ себе, не з’явилося відчуття власного буття. Згадаймо, що дівчинка заперечує все жіночне. Вона не каже: «Я – хлопчик», а говорить: «Я – не дівчинка», як протест, як вказівку на те, що «я – не я»; кілька разів у процесі роботи вона говорила: «Я – ніхто», «Я – привид».

«У банку кров. Він политий кров’ю»– під час вагітності мати пила. Тема «залити», «полити» простежується і вдома – в цей період вона виготовила «бомбу» з фарби і залила всю дитячу і ванну кімнату. У кабінеті лила дуже багато води в пісочницю.

«Вибиратися на волю йому небезпечно». Дійсно, після народження життя дівчинки було сповнене небезпеками. Вона постійно хворіла на запалення легенів, 5-6 разів на рік лежала в лікарні.

І знову: «Ні, він не вибереться, він не справжній». Нерозвиненість відносин прихильності між матір’ю і дитиною перетворилося в стабільне заперечення дівчинкою власного «Я».

До свого малюнку і розповіді вона поставилася байдуже, з такою ж байдужістю та емоційним відстороненням розповідала про своє минуле життя. І чим страшніше були її спогади, тим більше відстороненою вона здавалася, що ще раз вказувало на використання нею регресивної адаптації.

Загальне враження від оповідання: пригніченість, відсутність об’єкта прихильності, відчуття порожнечі, небезпеки і сильна тривога.

Карен Хорні відзначала, що дитина може винести багато чого з того, що часто вважається травматичним факторам (наприклад, раптове відлучення від грудей, періодичні побої), але все це до тих пір, поки в душі вона відчуває, що є бажаною і любимою. Прийняття та любов розвивають у дитини почуття безпеки, впевненості, сприяють повноцінному розвиткові особистості.

У дівчинки, прояку ми говоримо, не сформувалася внутрішньої позиції: «Я потрібна, я кохана, і я люблю вас теж». Не сформувалась здатність до прихильності. У важких життєвих ситуаціях вона використовувала регресивну адаптацію – поверталася в своє раннє дитинство, наближалася до стану первинного аутизму, переставала реагувати на оточуючих, нерідко лягала на ліжко «в позі ембріона». Як засіб адаптації дівчинка використовувала пасивний протест. В основі даного виду захисту лежить психічна регресія до найбільш ранньої форми захисної поведінки – відмови. Зазвичай це відбувається тоді, коли задоволення базисних потреб в безпеці і захищеності є неможливим.

Ми припускаємо, що причиною її неакуратності могло бути те, що мати звертала на неї увагу – нехай грубе і нерегулярне, тільки в ті хвилини, коли малятко починала «сильно пахнути». Нам відомо з протоколів обстеження умов життя дитини, що в період отримання субсидій на дому її відвідували інспектори комісії у справах неповнолітніх, і мати змушена була іноді міняти дитині пелюшки. Дівчинка так і не навчилася піклуватися про себе, але все ж в її вчинках простежується не тільки відсутність навичок охайності, але й спроба привернути увагу, нехай навіть негативну. Так вона використовувала ту пам’ять, яка пов’язувала її з материнським об’єктом. У даній ситуації ми зіткнулися з випадком явного нехтування потребами дитини, емоційним відстороненням і жорстокою поведінкою в грудному віці, а також депреваційним типом виховання (перебування в дитячому будинку в ранньому дитинстві).

Ми описали складний випадок, важку долю дівчинки, пов’язаний з асоціальною поведінкою її матері і внаслідок цього, повним ігноруванням всіх потреб дитини. Подальше перебування дівчинки в будинку дитини також не сприяло задоволенню її потреби в прихильності, – вона була «державною» дитиною. І подальше перебування в родині опікунки також не було сприятливим для її емоційного розвитку, про що свідчать скупі спогади дівчинки.
Стиль виховання, який застосовувався по відношенню до цієї дитини, характеризується емоційним відстороненням і жорстокою поведінкою в грудному віці, а також ігноруванням її потреб в прихильності в ранньому та дошкільному віці. Наслідком такої життєвої ситуації є дисгармонічний розвиток даної дитини. При нормальному інтелектуальному розвиткові у неї відзначається відставання в емоційному розвитку,– відсутність прихильності до кого-небудь, і відповідно, нерозвиненість здатності до емпатії. Дівчинка нездатна встановлювати дружні відносини ні з дітьми, ні з дорослими, в її відносинах з людьми домінують споживчі установки. Такий стиль відносин призводить до частих конфліктів з оточуючими, а нерозуміння суті таких ситуацій призводить або до їх ігнорування, або (якщо дівчинка опиняється у скрутному становищі) до емоційних реакцій за регресивним типом.

Стиль виховання, який характеризується емоційним відстороненням дитини, часто поєднується з ігноруванням потреб дитини та жорсткою поведінкою. Ми описали крайній випадок, пов’язаний з асоціальною поведінкою матері дівчинки. Однак найчастіше в кабінеті психолога ми стикаємося з прихованими випадками емоційного відсторонення. Найчастіше воно проявляється у невдоволенні дитиною – її успіхами, постійним відчуттям, що з нею «щось не так». Як часто звучить ця нещаслива фраза: «У всіх діти як діти, а ти!»

Дефіцит батьківського прийняття провокує у дитини стан «вивченої безпорадності». Такі діти важко привчаються до самостійності, очікують допомоги ззовні в будь-якій складній ситуації. Це призводить до нестачі допитливості, ініціативи.

Дуже часто провокує загострення емоційного відсторонення і виводить його на передній план школа, шкільні неуспіхи дитини. І виходить замкнуте коло. З одного боку, для того, щоб дитина активно й успішно пізнавала навколишній світ, їй необхідна надійна відправна точка. У дітей, яких емоційно не приймають батьки, немає такої надійної відправної точки – безумовної любові. А є страх невдачі, який може зруйнувати крихку рівновагу. А значить відправлятися в світ знань небезпечно. Знижується успішність, а, вірніше, не формується звичка навчальної діяльності – її блокує страх. Потім в школу викликають батьків. Їх негативне ставлення до дитини росте як сніжний ком – зміцнюючись, збільшуючись з кожним приходом в школу. Збільшується прірва між дитиною і батьками. Страх змінюється апатією, і, до підліткового віку, дитина усіма своїми вчинками каже: «Відчепися від мене». Є й інший варіант вирішення дитиною цієї проблеми – це «відхід у хворобу».

Іноді емоційне відсторонення прикриває перебільшена турбота. Однак при найближчому розгляді стає відчутним роздратування, недолік щирості. Такі батьки уникають тривалих контактів з дітьми, намагаються при першій же можливості відправити дітей до бабусь, дідусів, до комп’ютера, телевізора та іншим «мама-тато – замінникам».