Мистецтво
далекосхідного культурного
Витоки музичної культури Китаю сягають сивої давнини. Найдавніша музична
пам’ятка — «Книга пісень» («Шицзін»), створена 174 р. до н. е., містить 305
гімнів, магічних пісень та од. Китайська музика розвивалася під впливом
філософсько-релігійних ідей конфуціанства, буддизму.
У трактатах розроблялася космологічна концепція природи музики,
наголошувалася її виховна роль — досягнення соціальної гармонії, духовне
самовдосконалення. Китайці вважали, що музика відображає гармонію природи і є
основою законів Всесвіту. Уже на ранніх етапах розвитку китайську музичну
культуру поділяли на церемоніальну, або елітарну, і простонародну, або
популярну. При дворах існували оркестри з багатьма виконавцями (від 300 до
800). Поширення набули й військові оркестри, у яких провідна роль належала
ударним і духовим інструментам. Військова музика часто супроводжувалась
танцями, виконавці вдягалися у спеціальні костюми, використовували відповідний
реквізит (піки, панцирі, щити).
Національної неповторності надає китайській музиці пентатоніка. Хоч це й
дивно, панування пентатоніки в китайській музиці давало підстави деяким
музикознавцям, зорієнтованим на європейське мистецтво, вважати її примітивною.
Проте давні китайці були обізнані з 12-тоновою хроматичною системою і задовго
до європейців добирали з неї звуки для пентатоніки. Звукоряд певним чином
пов’язували з життєвими уявленнями: кожний звук, якому відповідав певний колір,
асоціювався з 12 годинами доби та 12 місяцями року.
До характерних рис китайських народних пісень належать комбінування
зворотних (дзеркальних) інтонацій, швидкі переходи з високого до низького
регістрів, нерозривна єдність тексту і мелодії. Вокальна музика поєднується з
інструментальною — акомпанемент, підтримуючи мелодію, супроводжує її, «мов
тінь». Інструменти китайців надзвичайно різноманітні — понад 100 видів їх.
Більшість інструментів дуже давнього походження. Палітра звучання зумовлена
розмаїттям матеріалів, з яких їх виготовляли: камінь, мідь, глина, шкіра,
дерево, шовк. Цинь (цисяньцинь) — струнний інструмент, один з найдавніших
різновидів цитри. Корпус виготовляли з дерева, сім струн — із шовку. З
давніх-давен серед ученої еліти було поширене сольне виконавство на цині. Також
його використовували для супроводу співу, декламування віршів, в оркестрах і
ансамблях. Піпа — струнно-щипковий інструмент, китайська модифікація лютні. На
корпусі кріплять чотири шовкові струни, отож звук — глухий, неголосний. Грали
соло, рідше — в ансамблях. Із плином часу виконавці змінили положення
інструмента з горизонтального на вертикальне і відмовилися від палички,
торкаючись до струн пальцями.
Гра на цині
Лена Лю. Вогнище
самотності (зображення піпи)
З-поміж струнних
інструментів найпопулярніші в Китаї цинь і піпа.
Мистецтво далекосхідного культурного регіону
Багатий інструментарій
групи духових інструментів, більшість із яких виготовляли з бамбука: поперечна
флейта ді, подовжена флейта сяо, пан-флейта пайсяо, губний орган шен. Жодне
видовище чи урочиста процесія у Китаї не відбуваються без барабанів. Про
надзвичайне значення цього інструмента в музичній культурі країни свідчить той
факт, що в оперних оркестрах на маленькому барабані грає сам диригент. Таким
чином, у культурі китайського народу можна знайти музичні інструменти практично
всіх основних груп, відомі європейцям.
Подібні до них інструменти побутують у Кореї, Японії, В’єтнамі. Наприклад,
японська лютня з трьома струнами сямісен, різновиди цитр — японська кото і
корейська каягим. Корейці — справжні віртуози гри на ударних інструментах.
Традиційний вид ансамблю «гра чотирьох» сьогодні переживає ренесанс. Китай —
абсолютно самодостатній у всьому, що стосується культури. Будь-яке західне
явище, що потрапляє на землю Піднебесної, перетворюється на свій унікальний
лад. Це можна сказати і про знамениту Пекінську оперу, яка нещодавно внесена до
списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Екскурсійне турне столицею
сучасного Китаю зазвичай передбачає три обов’язкові заходи: сходження на Велику
китайську стіну, ознайомлення з особливостями китайської кухні в ресторані «Пекінська
качка» та перегляд виступу трупи Пекінської опери («цзінцзюй»). Цей жанр
поєднує елементи вокального мистецтва, драматичного діалогу, акробатики, у-шу.
У ньому синтезувалися різні традиції китайського народу, що формувалися
впродовж тисячоліть: мистецькі — музичні, драматичні, а також спортивні,
циркові.
Ван Кунде. Китайські інструменти — ді (зліва), пайсяо (посередині),
шен (справа)
Кейко Юрімото. Кото
Янагава Сигенобу. Гравюра із серії «Змагання квітів» (сямісен)
Комментарии
Отправить комментарий