Матеріал заняття для учениці 9-А
класу з написання наукової роботи. Ми продовжуємо досліджувати актуальну тему
для захисту в наступному році МАН. Пропоную опрацювати наступний розділ.
Психологічний аналіз
стилів та стереотипів батьківського виховання
«Усе
–і хороше, і погане – людина одержує в сім’ї»
– цю фразу знають усі. Підкреслюючи актуальність вивчення батьківсько-дитячих
стосунків, слід відзначити, що антигуманні відносини, насильство, агресія та
жорстокість, які діти відчули колись на собі, сьогодні виявляються в багатьох сферах
їх дорослого життя. Насильство над дитиною тягне за собою важкі моральні і
психологічні проблеми: постійний страх виявитися об'єктом насильства у сфері
безпосереднього соціального оточення переростає в сильне психологічне
напруження, яке веде до стресів, нервових зривів, зниження самооцінки, стає
додатковим джерелом міжособистісних конфліктів, а також може бути причиною
формування різних порушень поведінки підлітка, навіть до появи суїцидальних
намірів. Якщо зробити з цього певні висновки, можемо зрозуміти, що
благополуччя відносин між батьками й
дітьми залежить від типу виховання, до
якого діти звикли змалечку.
Стилі
батьківського виховання:
1.
Авторитетний (високий рівень контролю, теплі стосунки) – батьки визнають та
заохочують ріст автономії власних дітей. Відкриті до спілкування та обговорення
з дітьми встановлених правил поведінки. Наслідки впливу на формування
особистості дитини: діти дуже добре адаптовані, упевнені в собі, у них
розвинений самоконтроль і соціальні навички.
2.
Авторитарний (високий рівень контролю, холодні стосунки) – батьки віддають
своїм дітям накази й чекають їх точного виконання. Закриті від постійного
спілкування з іншими. Встановлюють жорсткі вимоги та правила і не піддають їх
обговоренню. Дозволяють дітям лише незначною мірою бути незалежними від них.
Наслідки: діти, як правило, відлюдні, боязкі та похмурі, невибагливі,
дратівливі. Дівчатка найчастіше залишаються пасивними й залежними. Хлопці
можуть стати некерованими й агресивними.
3.
Ліберальний (низький рівень контролю, теплі стосунки) – батьки слабко або
зовсім не регламентують поведінку дитини ( безумовна батьківська любов).
Відкриті для спілкування з дітьми, але домінуюча спрямованість комунікації –
від дитини до батьків. Дітям надана необмежена свобода за умови незначного
керування з боку батьків. Батьки не встановлюють будь-яких обмежень. Наслідки:
діти можуть бути схильні до неслухняності та агресивності. У деяких випадках
діти стають активними, рішучими та творчими людьми.
4.
Індиферентний (низький рівень контролю, холодні стосунки) – батьки не встановлюють для дітей ніяких
обмежень. Байдужі до власних дітей. Закриті до спілкування через те, що
обтяжені власними проблемами. Інколи байдужість поєднується з ворожістю.
Наслідки: діти часто проявляють свої руйнівні імпульси. Схильні до асоціальної
поведінки. У спілкуванні часто виявляють
агресивність.
Аналіз наукових досліджень
у сфері вивчення взаємин між батьками й дітьми показав, що батьки часто
вимагають від дітей тих норм поведінки, які самі не завжди виконують. Цікаво,
що до своєї поведінки дорослі, як правило, ставляться більш лояльно, ніж до
аналогічної поведінки дитини. Видається цікавим факт, що батьки часто репродукують
негативний стиль поведінки, щиро бажаючи добра своїй дитині. Розбіжності між
бажаною й реальною батьківською поведінкою можна розглядати як одну із причин
дисгармонії батьківсько-дитячих взаємин.
Найчастіше
трапляються такі негативні типи, стереотипи батьківської поведінки, які не сприяють
гуманізації батьківсько-дитячих взаємин, а саме:
1) «надмірне очікування»: батьки прагнуть, щоб
дитина зуміла здійснити те, що не вдалося їм або досягти того, чого вони самі
не змогли досягти;
2) «критиканство»: батьки, не маючи іншого
досвіду, вважають, що дитину варто виховувати лише в строгості, «тримати її під
контролем», «її потрібно критикувати, і
ні в якому разі не хвалити»;
3) «перенесення
неприязні»: коли дитина успадковує риси батька, а мати прагне, щоб дитина стала
не такою, як батько, прикладаючи зусилля для того, щоб це не відбулося,
поступаючи при цьому не завжди
раціонально;
4) «невмотивована
дратівливість»: якщо один із батьків і дитина мають різні темпераменти, наприклад,
батько швидкий, рухливий, а дочка чи син у нього – повільний і загальмований,
то при взаємодії з дитиною батько часто не може стримати роздратування;
5) «неусвідомлене пригнічення»: досить часто мати
(батько) кричить на дитину й лає її через хронічну втому, нервове виснаження,
причиною яких є сімейні негаразди або ж дисонанс у взаєминах з чоловіком
(дружиною).
При
цьому доцільно враховувати такі фактори, що розкривають особливості
міжособистісних взаємин у сім'ї: спосіб життя й поведінкув сім'ї; моральний і
культурний рівень батька й матері; взаємини їх один з одним; ставлення батька й
матері до своєї дитини; усвідомлення й розуміння ними цілей, завдань сімейного
виховання й засобів, способів їх досягнення.
Названі
фактори лягли в основу класифікації сімей за мірою їх виховного впливу на
дітей, які виокремила В.Даринська
Отже,
ми можемо зрозуміти, наскільки важливу роль відіграє стиль виховання батьків у
становленні «нової» особистості підлітка, на особливості його характеру,
намірів, конструктивних чи деструктивних, самовбивчих, це може вплинути на його
майбутнє. І коли підліток у майбутньому створить власну сім’ю, він може обрати
( хоча й несвідомо) ту ж саму лінію
поведінки та стиль виховання, якої
дотримувалися його батьки, навіть якщо він буде руйнівним.
Комментарии
Отправить комментарий