Підлітковий селфхарм або як давно вашу дитину дряпає кішка?

Заняття з написання наукової  роботи МАН з ученицею 9-А класу. Пропоную  матеріал для опрацювання.

 Поняття самоактуалізації як одного з основних сенсів життя людини у працях вітчизняних та закордонних науковців

    Проблема самоактуалізації особистості має у психології не велику, проте яскраву історію. Цю проблему почали опрацьовувати лише у післявоєнний період, але вже в кінці 60-х років вона «стала невід’ємною частиною інтелектуального ландшафту Заходу».

Роджерс вважає, що прагнення до самореалізації є вроджене для кожного з нас. Так, як рослини розвиваються, щоб вирости здоровими, так і людина схиляється до того, щоб реалізувати себе. Психолог виділяє ряд умов, необхідних для самоактуалізації людини. По-перше, це прийняття людини, тобто позитивне ставлення до неї, повага, віра у позитивні зміни в особі, в її розвиток. По-друге, це безумовне прийняття не лише інших, а й себе.

         Тенденція до самоактуалізації притаманна будь-якому живому організму. Самоактуалізація – це прагнення живих істот до росту, розвитку, самостійності, активізації всіх можливостей свого організму.

         За Вівчарик Т. П. самоактуалізація це основний мотив, це єдиний мотив організму. Те, що виглядає як різні драйви – голод, секс, влада – лише прояви головної сили життя – самоактуалізації. Коли людина голодна, вона актуалізується шляхом їжі; якщо прагне влади, актуалізується, отримуючи її. Самоактуалізація – творча тенденція людської природи. Вона – основа розвитку і вдосконалення організму. Будь-яка потреба – це стан дефіциту, який мотивує людину на те, щоб його заповнити. Це заповнення або задоволення потреби і є самоактуалізацією.

Гупаловська В у своїй статті «Питання самореалізації особистості у теоріях А.Маслоу та К. Роджерса» висунула гіпотезу про те, що зміст естетичного катарсису є одним із моментів самоактуалізації, оскільки він пов’язаний з актуалізацією вищих потреб людини.

         В свою чергу, Д.О.Леонтьєв зазначає, що в основі прагнення людини до самореалізації лежить не завжди усвідомлене прагнення до безсмертя, яке може усвідомлюватися в різних формах як прагнення підвищити знання, покращити умови життя людей, відкрити людям сенс життя. Важливою характеристикою самореалізації є креативність.

         Проблемою самоактуалізації також займався Маралов В.Г.. Він вважав, що рушійною силою розвитку є природжене прагнення людини до самоздійснення, або виконання всебічної реалізації «самої себе». Самоздійснення – це підсумок життєвого шляху, коли цінності і прагнення людини усвідомлено або неусвідомленно дістали адекватну реалізацію.

Іншою є точка зору вітчизняних і російських психологів та філософів (В.І.Муляр, Г.О.Балл, Т.М.Титаренко, В.Г.Панок, Є.І.Головаха, О.О.Кроник, Л.В.Сохань, Д.О.Леонтьєв, Г.С.Батищев,  Л.М.Коган,  Л.І.Анциферова, К.О.Альбуханова-Славська), котрівважають, щогуманістичний погляд на цю проблему неспроможний пояснити справжній зміст процесу самореалізації. Традиційно уроботах закордонних психологів самоактуалізація розглядається з позиції розуміння її як головного біологічного мотиву людини. На відміну від західної традиціїрозуміння самореалізації, вітчизнянавиділяє щонайменше три рівні аналізу проблеми самореалізації особистості: на філософському рівнівирішуються питання про сутність людини, можливості її екстеріоризації, про суть процесу самореалізації(об’єктом виступає людина як родова істота, людство загалом); на соціологічному рівнівирішуються питання про шляхи і способи самореалізаціїлюдини у конкретних соціокультурних умовах її існування (об'єкт - соціум); на психологічномурівніаналізуються особистісні якості та зовнішні умови, що дозволяють особистості продуктивно самореалізуватися, досліджується мотиваційна основа самореалізаціїта зворотнийвплив об'єктивної і суб'єктивної ефективності самореалізації на особистість і діяльність суб'єкта (його самооцінку, рівень домагань, психологічний вік, картину життєвогошляху, світогляд та інше).

ШемелюкІ.Я. розглядає самореалізацію через призму соціологічних проблем та вікових особливостей людини і пов'язує зі стадією дорослості, з переходом від юності до зрілості. «Для одних людей дорослість означала розширення свого "Я", збагачення сфери діяльності, підвищення рівня самоконтролю і відповідальності, тобто, самореалізацію, інші ж підкреслюють моменти вимушеного пристосування до обставин, втрату свободи у виявленні почуттів і т. д.».

Глибокий логіко-структорологічний аналіз проблеми самореалізації,а також проблем ідивідуальності та цілісності особистості, знаходимо у працях українських психологів та філософів, зокрема В.І.Муляра. Розглядаючи самореалізацію як діалектичний процес, він говорить, що кожен індивід у процесі життєдіяльності прагне адекватного, повногорозкриття сутнісних сил, набутих у процесі засвоєння досвіду людства, тобто, самореалізаціїіндивідуальності.Українські автори, колектив яких очолює Петрова Н.І.,розглядаютьсамореалізаціюу контексті вивчення життєвого шляху особистості і визначають її як «свідоме, цілеспрямоване опредметнення людиноюсвоїх сутнісних сил, коли ціль не просто нав'язана ззовні, а є внутрішньою детермінантою діяльності особистості ».