Підлітковий селфхарм або як давно вашу дитину дряпає кішка?

 

ЯК ДОПОМОГТИ ПЕРШОКЛАСНИКУ? Всеобуч для батьків першокласників НУШ

    Ви ніколи не замислювалися над тим, чому першокласникам не ставлять оцінки?

    Перший рік навчання - період адаптації школяра до нового кола спілкування, до нового укладу життя, до збільшення фізичного та емоційного навантаження. Щоб у дитини не сформувався комплекс неповноцінності через низку невдач, протягом першого року навчання старанність першокласників і їх успішність оцінюється виключно у словесній формі без застосування 12-бальної системи.

    Звикання до школи - тривалий індивідуальний процес. Згідно зі статистикою, тільки 50% дітей адаптується до нових умов і вимог протягом півроку. Другий половині потрібно більше часу. Від чого залежить тривалість адаптації? Перш за все, від того, чи була дитина психологічно готова до школи, а також від її стану здоров’я та рівня розвитку. Батькам першокласників слід розуміти, що адаптація до школи - це процес багатоплановий, тобто в ньому задіяно як фізіологічні явища, так і соціально-психологічні. Що стосується фізіологічної адаптації, то медики відзначають, що більшість першокласників хворіє у вересні, деякі діти втрачають вагу в перші 2-3 місяці навчання, деякі скаржаться на втому, головний біль, стають примхливими. Це не дивно, оскільки на 5-6 річних малюків обрушується лавина завдань, що вимагають від них розумового і фізичного напруження. Соціально-психологічна адаптація полягає в освоєнні нового соціального статусу «учень», а також у налагодженні ефективного спілкування з однолітками і вчителем.

Як зрозуміти, що дитина успішно адаптувалася?

1. Процес навчання викликає у першокласника позитивні емоції, він упевнений в собі і не відчуває страх.

2. Новоспечений учень справляється зі шкільною програмою.

3. Дитина проявляє самостійність при виконанні домашніх завдань і звертається за допомогою до мами або тата тільки після того, як самостійно спробувала його виконати.

4. Першокласник задоволений своїми стосунками з однокласниками і вчителем.

Як можуть допомогти батьки?

1. Пояснити дитині, що означає «бути школярем» та для чого це потрібно. Розповідати про школу, про існуючі в ній правила, щоб дитина була обізнана і, відповідно, відчувала себе впевнено, не боялася і не сумнівалася у своїх здібностях.

2. Продумати режим дня і суворо його дотримуватися.

3. Навчити першокласника задавати вчителю питання (не боятися і т.д.).

4. Розвивати навички емоційного контролю, вміння підкорятися правилам.

5. Пояснити, що означає «акуратно», «старанно», формувати самооцінку.

6. Розвивати комунікабельні здібності.

7. Підтримувати бажання вчитися.

8. Вислуховувати уважно дитину, радити, як діяти в тій чи іншій ситуації.

9. Активно взаємодіяти з учителем і шкільним психологом.

    Формування у дитини емоційно - позитивного ставлення до навчання

    Інтерес до навчання може з’явитися у дитини лише тоді, якщо з першого дня дорослі створять умови для формування у неї прагнення пізнавати, а також почуття обов’язку, відповідальності тощо.

    Важливе значення у формуванні у дітей цінностей і мотивів мають запитання дорослих. Якщо одразу після повернення малюка зі школи бабуся насамперед запитує: «Чим вас сьогодні годували?», дитина, не бажаючи того, поставить навчання на друге місце.

    Коли батьки маленького учня запитують: «Ти відповідав сьогодні?»; «Які оцінки одержав?»; «Тебе похвалила вчителька?», то у дитини, відповідно, формується інтерес до оцінки, похвали, а не до навчальної праці. З такою мотивацією перші невдачі у неї викличуть негативне ставлення до школи, оскільки школа не змогла задовольнити її амбіцій. Отже, першими і найголовнішими запитаннями батьків, які хочуть сформувати у дитини інтерес до навчання, мають бути: «Що ви сьогодні вчили на уроках?»; «Що ти нового дізнався?»; «Щонайбільше сподобалося?»; «А що виявилося складним?»

тощо. Такі бесіди поставлять на перше місце навчальну діяльність як найважливішу в школі.

    Ключем до будь-якого виду навчання є читання. Що робити, коли дитина не хоче читати, щоб у дитини не виникла відраза до читання? З цього приводу можна дати батькам кілька найпростіших порад.

о     Не сварити за погане читання, а навпаки, захоплюватися ним, хвалити малюка за те, що сьогодні він прочитав краще, ніж учора.

о     Просити малюка читати щодня не тому, що він погано це робить, а тому, що вам дуже приємно його слухати, що, мовляв,, у вас краще виходить приготування вечері, коли він читає вам на кухні.

о     Під час читання корисно зупинити дитину, висловити свої враження від прочитаного. Цим ви вносите у процес читання емоційно привабливий момент діалогу, допомагаєте зрозуміти текст і водночас даєте дитині можливість відпочити.

о     Не слід забувати, що дітям читати ще важко, і тому недоцільно змушувати читати одразу весь текст.

о     Якщо дитина не хоче читати, то не потрібно змушувати її робити це більш, ніж п’ять хвилин поспіль. Краще поділити завдання на невеличкі частини, між якими давати можливість відпочити. У такому разі дитина не перевантажується домашнім завданням і має можливість виконати його досконало та якісно.

Усі перелічені прийоми рекомендується використовувати з перших днів навчання, адже виправляти негативне ставлення дитини до школи, яке вже склалося, значно важче, ніж сформувати позитивне.

Найтиповіші причини зниження інтересу у дітей до навчання:

• завищені вимоги батьків;

• неадекватне оцінювання діяльності, догани в сім’ї та школі;

• часті конфлікти з приводу навчання дитини.

    Великі надії щодо своєї дитини є природними: всі батьки бажають, щоб їхня дитина вчилася тільки на «відмінно», тим більше що й здібності має, і до школи добре підготовлена. Помилкою є те, що багато хто з батьків намагається навіяти дітям свої неабиякі сподівання: «Я в школі була відмінницею, тато вчився відмінно, і ти повинен бути відмінником!» Що приховує у собі така помилка?

    Слід пам’ятати, що самі тальки здібності та знання ще не гарантують шкільних успіхів. У дитини можуть бути ще виховані працелюбність, уміння переборювати труднощі — навчання даватиметься їй нелегко.

    На фоні навіяних учневі великих сподівань будь-який бал, нижчий за «10», змусить її зненавидіти навчання, опустити руки, адже сприйматиметься як несправедливе покарання: «Я працював, старався, мені «9» поставили». Такий настрій заважає дитині поступово підвищувати успішність, тому що вона зорієнтована тільки на негативний успіх, якого чекають її батьки.

    Друга типова причина зниження інтересу до школи в молодших школярів зумовлена тим, що багато батьків мають неправильне уявлення про можливості дітей цього віку і схильні надто високо оцінювати успіхи своєї дитини. Те, що одна й та сама робота вдома викликає захоплення, а в класі оцінюється «задовільно», звісно позначається на ставленні до школи. Дитина дуже швидко робить висновок, що вчитель навмисне занижує їй оцінки, що до неї несправедливо ставляться в школі, її не люблять... Таким чином, батьки самі виробляють у дітей негативне ставлення до школи замість того, щоб своєчасно дізнатися про критерії оцінювання роботи учнів і скоригувати свої вимоги з вимогами педагога.

    Часті конфлікти з приводу шкільних невдач чи домашніх завдань не тільки завдають невиправної шкоди взаєморозумінню в сім’ї, не лише привчають дитину до сварок, псують її характер, негативно впливають на нервово-психічне здоров’я малюка, а й безпосередньо позначаються на навчальній діяльності.

    По-перше, навчання, що стало причиною домашніх сварок, втрачає привабливість в очах дитини; по-друге, страх перед невдачею (докорами, погрозами, покараннями) різко знижує вірогідність успіху в навчальній роботі. Конфлікти з приводу домашніх завдань виникають, якщо:

• дитина зволікає з виконанням домашніх завдань: «Дві години йому можна довбати, що час сідати за уроки, а він і вухом не веде»;

• невиправдано великі витрати часу на виконання домашніх завдань: «Годинами сидить, чим завгодно займається — тільки не уроками»;

• незадовільна якість виконання завдань: «По сто разів змушую переписувати, й умовляю, і караю, а все робить будь-як. Йому бракує старанності».

    Цих конфліктів можна уникнути, якщо відразу встановити час початку виконання домашніх завдань і будь-що дотримуватися його. Тоді замість того, щоб боротися з невдоволеною дитиною і підкоряти її собі, дорослий може навіть виступати на її боці, разом із нею «підкорятися часові», розуміти дитину, співчувати їй, змушеній такого чудового дня йти не на прогулянку, а вчити уроки.

    Унаслідок такої зміни позицій стосунки батьків і дитини помітно поліпшаться, адже дитину розуміють, їй співчувають, просто нічим не можуть допомогти — вона сама призначила цей час! А головне — дотримання такого режиму занять протягом місяця допомагає виробити відповідне психологічне ставлення до часу: готовність до занять, яка виявляється в тому, що ігрова діяльність гальмується, а пізнавальні процеси активізуються.

    Значні витрати часу на виконання домашніх завдань пов’язані з тим, що молодші учні ще не вміють зосереджено працювати, часто відволікаються, виконують багато зайвої роботи. Але якщо в цьому віці не привчити дитину економити свій час, працювати на повну силу, то в майбутньому, коли обсяг домашніх завдань зросте, виконати їх буде просто неможливо. А щоб увага відволікалася якнайменше, необхідно організувати дитині постійне місце для занять — без ілюстрованих календарів, картинок і листівок під склом та іграшок на столі. Краще, щоб вона не сиділа біля вікна, з якого добре видно, як у дворі граються товариші.

    Обов’язковою умовою стосунків у системі «батьки — дитина» є взаємна повага й довіра. Дорослим варто бачити в дитині самобутню особистість, а не об’єкт виховних дій, шанобливо ставитися до неї, розвивати в собі вміння підійти до дитини з позитивною настановою.

    Школа — Ваш вірний союзник і помічник. Звертайтеся до педаго­гів, вони завжди відгукнуться на Ваші прохання і допоможуть у ви­хованні дитини.