Підлітковий селфхарм або як давно вашу дитину дряпає кішка?

 

Психолого-педагогічний  всеобуч: “Психологічні складові індивідуального професійного іміджу сучасного педагога"

https://drive.google.com/file/d/1Q-aruaE1Vpjw7ZAMwjERYDA07gMl8mVK/view

Імідж (від англ. image) – ореол, створюваний навколо конкретної особистості з метою її популярізації та підвищення її емоційно-психологічного впливу на суспільну думку. Іншими словами імідж – це ми в очах інших, або те, якими нас бачать інші. Парадокс іміджу полягає в тому, що якщо ми навіть не хочемо мати ніякого вигляду, то все одно якийсь маємо. То краще вже мати добрий – адже від цього, крім усього іншого, залежить і наш життевий успіх.

   Бурхливі зміни, що мають місце у житті сучасного суспільства, з особливою гостротою ставлять проблему адаптації соціальної поведінки особистості з метою досягнення соціального успіху. Прагнення людини викликати в інших певне враження, щоб підвищити власну спроможність досягти поставленої соціальної мети, безумовно, є природним та універсальним. Слід вважати, що такий стан речей відбиває процес становлення неповторного особистісного начала в поведінці людини, оскільки ця унікальність є специфічною формою буття світу людини у світі соціуму.

   Індивідуальний імідж сучасного педагога - одна з малодосліджуваних форм такого буття. Це явище цікаве для педагогічної психології насамперед у світлі нових вимог, що ставляться до педагога та вихованця в умовах побудови демократичного громадянського суспільства в  незалежній Україні, де на першому плані стоять гуманістичні цінності цивілізації - цінність особистості, її вільного духовного та морального розвитку.

   Необхідність у теоретичній моделі для опису формування та функціонування індивідуального іміджу викликана змінами в суспільному та економічному житті. Гостра зацікавленість проблемами іміджу в політиці, торгівлі, рекламному бізнесі, в організації мас-медіа, в мистецтві, педагогіці, в практичному управлінні - ось далеко не повний перелік очевидних доказів того, що актуальність іміджелогії з кожним роком зростає. У незалежній Україні формується інформаційний простір, де роль іміджу для досягнення особистістю професійного успіху стає все помітнішою, інколи - незамінною.

   Проте слід зазначити, що така соціальна зацікавленість дуже неоднозначно впливає на стан іміджелогії. Зокрема, вона є однією з головних причин незвичайного становища з розробленістю основних проблем цієї науки, яку дослідники визначають як “суміжну  метасистему дисциплін, що вивчають закони формування, зберігання, передавання та функціонування іміджів”. В літературі з проблем іміджелогії явно відчувається диспропорція між традиційними рівнями гуманітарного знання: фундаментальними теоріями, теоріями середнього рівня та прикладними дослідженнями. Усе зазначене може бути віднесено  також до проблеми формування індивідуального іміджу педагога. Ця тема, незважаючи на її безперечну актуальність, досі практично не досліджувалась вітчизняними психологами 

1.Психологічний механізм функціонування іміджу. 

Основа ставлення до співрозмовника закладається в перші 15 секунд спілкування з ним. Для того щоб виграти ці 15 секунд, слід добре підготуватись до них. А зробити це не так уже й складно – потенційно в кожної людини є свої „козирі”, потрібно тільки правильно їх представити.

Основу створення позитивного іміджу складають деякі загальні не складні для засвоєння принципи: чи то є імідж популярного політика, бізнесмена, чи педагога, а саме: зовнішня привабливість, внутрішня чарівність, уміння спілкуватися, уміння розуміти партнера по спілкуавнню і т.д.

Позитивний діловий імідж містить у собі привабливість:

Зовнішню

·         Уміння добирати і носити одяг і зачіску.

·         Гарні манери: жести, пози, хода, постава, правила вітання.

·         Виразність міміки й уміння використовувати її.

·         Уміння користуватись простором спілкування.

Внутрішню

·         Мистецтво подобатися людям.

·         Уміння правильно будувати спілкування.

·         Наявність порібних для позитивного міджу якостей особистості.

·         Уміння розуміти людей.

·         Уміння впливати на них.

Зовнішня привабливість

Уміння вибирати і носити одяг

Стиль

В оформленні своєї зовнішності різні люди переслідують різні цілі. Та разом з тим кожному хочеться викликати в оточуючих приємне враження, виглядати симпатичним привабливим, можливо навіть еротичним.

Професійний імідж педагога переслідує інші цілі. Вчителю не обов”язково привертати до себе надмірну увагу і викликати глибоку симпатію до своєї персони, але викликати довіру і повагу вчитель повинен безперечно.

Сперечатись можна довго про те, наскільки відкритими і рівноправними повинні бути відносини вчителя і учнів. Та сам статус вчителя передбачає, що в відносинах з класом необхідно дотримуватися певної дистанції. Якоюсь мірою ці відносини повинні бути формалізованими, інакше кажучи – діловими, з певним розподілом ролей. Такому стилю відносин оптимально відповідає діловий стиль одягу.

Одяг ділової людини повинен справляти враження: акуратності, охайності, підтягнутості, навіть деякої педантичності.

Це повинно створювати в партнерів думку, що такою самою вона буде й у справах. Людина повинна бути одягнена зі смаком, відповідно до ситуації, не крикливо, без надмірностей, відповідно до моди, без бажання придушити партнера своєю кредитоспроможністю.

В спілкуванні з учнями слід демонструвати такі якості як – надійність, стабільність, дисціплінованість, акуратність. Саме через це стиль одягу педагога досить консервативний і не схильний до новацій. Той хто небажає з цим погодитись, може самим своїм виглядом викликати сумніви стосовно професійної компетентності в батьків, учнів і в своїх же колег.

Головна характеристика ділового стилю – особливий силует костюму. Дослідження показали, що в сприйманні більшості людей респектабельний костюм, засвідчуючий статус власника, має силует, що наближається до витягнутого прямокутника з підкреслиними кутами (це справедливо як до чоловіків так і до жінок).

Колір

Всі елементи одягу повинні свідчити про стриманість і врівноваженість, не кидатись в очі. Особливо це стосується кольору. Будь-яка кольорова цятка насиченого кольору виділяється в зоровому полі. Знання лише цієї психологічної закономірності дозволяє зробити висновок, що яскравий одяг вибирається для привернення уваги. Яскравий одяг приверне увагу, але не до вчителя, а до його вбрання. Тому йдучи до школи, краще уникати яскравих кольорів, здатних викликати в учнів неочікувані емоції.

Будь-який колір і його сполучення є оптимальними стосовно конкретної зовнішності. Так, повним не підходять світлі, так зані „пастельні” тони, але якщо уже вони використовуються, то бажано вибирати з них лише „теплі”, тому що холодні світлі тони оптично збільшують фігуру. Чорний колір рекомендується, як правило, для урочистих подій. Контрасти пасують молодим, а людям зрілого віку краще уникати подібних сполучень. Коричневий має гарний вигляд у вовняних тканинах, а його відтінки шоколадний і каштановий пасують до світлої або засмаглої шкіри. Відтінки зеленого, оливковий і липовий, непогано освіжають природні фарби обличчя. Жовтий колір добре пасує у літню пору. Синій підходить для повсякденного одягу, а у сполученні з білим він молодить у будь-якому віці.

Зачіска

Головне, що повинен пам”ятати кожен, зачіску ми носим завжди, відповідно вона завжди повинна бути в ідеальному порядку. Лупа зведе на нівець не тільки ваші зусилля перед дзеркалом але і враження про вас в цілому.

Волосся не повинно закривати обличчя і домінувати в вашому вигляді. Зачіска повинна придавати голові форму, створюватись з урахуванням ваших недоліків і достоїнств.

Надавати перевагу легкій, простій стрижці перед складними зачісками, яким необхідна фіксація і постійна увага. Вчителю потрібно враховувати, що постійне поправляння зачіски не тільки відволікає його увагу але й увагу учнів.

            Манери спілкування

Приємні: сприяють спілкуванню, встановленню взаєморозуміння, довіри, симпатії.

Неприємні: утруднюють спілкування, перешкоджають взаєморозумінню, викликають недовіру, антипатію.

Жести:

Всі жести діляться на п”ять груп: ілюстратори, регулятори, адаптери, аффектори, і емблеми.

Ілюстратори: - це жести які підкріплюють повідомлення.

-          показчики (вказівний палець)

-          піктографи (ось такого розміру)

-          кінектографи (рух тілом)

-          ідеографи (з”єднувальні рухи руками)

Жести-ілюстратори дуже наочні, тому вони добре фіксуються слухачами.

Регулятори: - це посмішка, кивання головою, напрямок погляду, ціленаправленні рухи руками.

Жести-регулятори сигналізують про відношення говорячого до аудиторії. Вони можуть свідчити про те , що вчитель закінчив думку і готовий вислухати питання, а при опитуванні кому слід зупинитися, а кому починати говорити.

Адаптери: - це специфічні рухи рук

-          почісування, здригання окремими частинами тіла;

-          доторкання, поплескування;

-          поглажування, перебирання;

Ці жести являються звичками і як правило небажаними. Якщо вчитель наполегливо пояснює матеріал, а сам в цей час теребить гудзик то предмет його пояснення проходить повз слухачів.

Емблеми: -це жести-замінники слів або навіть цілих фраз.

Жести-емблеми формуються в соціально-культурному середовищі, крім того вони можуть носити ще й національно-психологічний відбиток. Тому педагогові слід надзвичайно обережно використовувати емблеми.

Афектори: - це жести які виражають емоції.

Знання афекторів дозволяє вчителеві зозуміти емоційний стан учнів вцілому як класу і кожного окремо. Емоційне викладання предмета фіксується в пам”яті не тільки як інформація, а й як образ.

Постава і хода

Впевнена в собі людина ходить енергійно (але без поспіху) легко, пружинесто, злегка розмахуючи руками.

Постава повинна бути прямою (але не задерев”янілою) голова піднята, спина розправлена.

Небажаними є заклопотана хода (особливо для жінок) і хода „мислителя”. Високо підняте підборіддя швидше засвідчить зарозумілість ніж авторитет, а дерев”яні ноги більше смішать ніж додають поваги.

Правила привітання

У привітанні необхідно постаратися виразити свою доброзичливість і симпатію. Слова говорити чітко, не поспішаючи. Посміхнутися людям до яких звертаються.

Відповідно до традиції, першим вітається чоловік із жінкою, молодший зі старшим, клас з вчителем. Вітання як і прощання супроводжуються жестами: рукостисканням, кивком голови.

Міміка

Арсенал основних людських емоцій які відображаються на обличчі включає: здивування, страх, обурення, відразу, радість, сум.

Керувати своєю мімікою складно але можливо і для цього в першу чергу необхідно знати як данна емоція проявляється на обличчі.

Здивування – це короткочасна реакція, з”являється раптово. Якщо є час подумати про те, що може здивувати, то така реакція на обличчі не фіксується. Бажання педагога не реагувати на якусь інформацію може бути скомпроментоване мимовільним здивуванням і слухачі підсвідомо зроблять висновок, щовін не зовсім відвертий.

Страх – це реакція, що попережає щось надзвичайно небезпечне для організму і особистості. В поведінці вчителя така реакція проявляється рідко, але в професійній діяльності зустрічається дуже часто як реакція учнів і знання  прояву її попередить загострення стресової напруги і небажаних вчинків.

Відраза – це реакція на неприємні запахи, звуки, доторки в сприйнятті певних об”єктів і людей. Вчителю необхідно бути вкрай уважним, щоб не допустити такої реакції по відношенню до учнів, так як сприймають її миттєво і  довіру до цьго викладача втрачено надовго.

Обурення (злість) – це реакція на поведінку слухача або відповідь на неприпустиме питання чи критику з його боку. Нерідко така реакція формується в учнів коли вони бачать розходження  між тим, що говорить, що думає і як чинить сам вчитель.

Радість – це реакція на відчуття чогось приємного. Радість формує на обличчі посмішку і це позитивно впливає на аудиторію. І дорослі і діти завжди бачать несправжню, роблену посмішку яка не сприяє зближенню, а навпаки віддаляє їх від такого вчителя.

Смуток (горе) – це реакція визвана якоюсь втратою. Вчителю необхідно тонко і обережно реагувати на прояви данної емоії. Епатія і розуміння іншого сприяють довірі до педагога.

Експресії обличчя – це відображення емоційних переживань за якими можна оцінювати як людина відноситься до реальної дійсності.

Застереження:

-          не сприймати реакції міміки на зовнішні фізичні подразники за прояви внутрішніх психологічних станів;

-          не робити висновків на підставі однієї деталі, а розглядати прояви людського тіла в цілому;

-          не сприймати прояви, сформовані звичкою, за показник стану людини в данній ситуації;

-          не сприймати зовнішню демонстрацію за показник дійсного стану;

-          робити висновок тільки тоді, коли кілька сигналів тіла будуть „говорити” про одні і ті самі стани;

-          не підганяти спостереження під уже сформований невірний висновок;

Простір спілкування

Інтимна дистанція – від 0 до 40-50 см. Вторгнення в цю зону розглядається як недоречне зазіхання не надто близької людини.

Особиста дистанція – від 0.4-0.5 до 1.2-1.5 м. Дистанція друзів, знайомих, що довіряють один одному.

Соціальна дистанція – від1.2-1.5 до 2 м. Відповідає неформальному, товаристському спілкуванню.

Формальна дистанція – від 2 ло 3.7-4 м. Характерна для ділових, офіційних відносин.

Публічна дистанція – більше 4 м. Дозволяє утриматись від спілкування .

Педагогу, як нікому іншому, в професійній діяльності приходиться використовувати весь спектр простору спілкування. На скільки він доцільний і вірно підібраний буде впливати на взаєморозуміння, сприйняття як вчителя, так і інформації яку він намагається донести.

Внутрішня привабливість

Уміння подобатися людям

Правило 15 секунд – основа ставлення до співрозмовника закладається в перші 15 секунд спілкування з ним.

Правило трьох „знаків заохочення” – щоб справити сприятливе враження на співрозмовника, необхідно на початку і наприкінці бесіди тричі його „погладити”.

Можливі „поглажування”:

1.      Посмішка – мистецтво щирої посмішки;

2.      Комплімент

-          Непрямий – хвалиться не сама людина, а те, що для неї дорого.

-          „Мінус-плюс” – спочатку дається невеликий „мінус”, а потім величезний „плюс”.

-          Порівняння з чимось найдорожчим для співрозмовника: „Я хотів би мати такого сина як ти”.

-          Комплімент-критика – за формою звучить як критика, а за змістом – комплімент.

3.      Ім”я співрозмовника

-          наймиліше слово, що бажають почути;

-          як краще його використовувати;

-          способи запам”ятовування;

4.      Навіювання значущості

-          щирість – ключ до підняття значимості співрозмовника;

-          „Я хотів би з тобою порадитися”.

Уміння спілкуватися

Уміння спілкуватися – мистецтво заціавити співрозмовника, або говорити про те, що цікавить і необхідно йому.

Установка – це неусвідомлена готовність людини діяти певним чином.

Ефекти установки:

-          Ефект первинності. Перша інформація про людину виявляється важливішою від наступної („Правило 15 секунд”)

-          Ефект новизни. Про добре знайому людину цікава лише нова інформація;

-          Ефект ореола. Некритичне сприйняття „людини з ореолом”;

-          Ефект ббумеранга. Нав”язливість породжує відкидання;

Основні правила спілкування:

·         Кращий співрозмовник не той, хто вміє добре говорити, а той, хто вміє добре слухати;

·         Люди схильні слухати іншого тільки після того, як вислухали їх.

  Мовна поведінка

Найчастіше голос є першою візитною карткою педагога.

Суб”єктивно голос може бути:

Гарний – спокійний, вібруючий, оксамитовий, виразний, звучний, теплий, доброзичливий, добре модульваний, зперевагою низьких тонів і т.д.

Поганий – скрипливий, гугнявий, шепелявий, тремтячий, боязкий, безбарвний, плаксивий, монотонний, слабкий і т.д.

Об”єктивні фактори, що впливають на красу голосу: тон, голосність, тембр, експресія.

Резонанс – вібрації повітря в голосових порожнинах. Красивий голос – результат резонансу. Важливим для резонансу є глибоке дихання. Подих діафрагмою дозволяє тому, хто говорить, контролювати глибину наповнення повітрям легень.

Тип голосу: низький голос слухачами сприймається краще, ніж високий. Тому джерелоголосу повинно знаходитися якнайнижче, але бути природним для данної людини.

Висота тону: для того, щоб голос не звучав монотонно, він повинен охоплювати приблизно октаву. Це значить – чотири ноти вище середини і чотири ноти нижче.

Висота глосу: говорити тихо і боязко – такий самий недолік, як і надмірна голосність. В першому випадку сладається враження, що людина не має достатньої віри ні в себе, ні в те, про що говорить. В другому – що людина надмірно голосно намагається довести те, чого не може зробити аргументами.

Керування увагою і конструювання речень

·         Увагу учнів можна утримати розповіддю про щось нове і цікаве;

·         Увага підвищується якщо в колективі починається дискусія навколо якоїсь проблеми;

·         Чергувати довгі речення з короткими. Довгі речення важко сприймати і розуміти. Накопичення коротких речень робить висловлювання монотонним;

·         Основна думка повинна висловлюватись головним реченням, а не підрядним;

·         Речення в яких кілька іменників стоять поруч, сприймати важко;

·         Опускати несуттеві подробиці, швидко і послідовно просуваючись до розв”язки;

·         Будувати висловлювання від простого до складного, від відомого до невідомого.

      Уміння переконувати

1.      Багато залежить від людини, що намагається переконати чи зуміє вона справити на слухачів приємне враження своїм зовнішнім виглядом, поведінкою, манерами.

2.      Потрібно переконувати аргументами, правильно упорядкувавши і сформулювавши їх.

3.      Якщо  оратор повний натхнення, то він обов”язково викличе інтерес у слухачів, передасть їм частину свого натхнення.

4.      Ті ж самі аргументи не однаково діють на різних людей.

5.      Підбираючи аргументи необхідно враховувати освітній рівень слухачів, їх інформованість, можливість контраргументів.

6.      Люди охоче погоджуються з тим, що повторює їхній приятель, але наперед відкидають те, що говорить несимпатична людина або супротивник.

7.      Переконувати легше під час дискусії, а не лекції.

8.      Чим  старше людина, тим важче переконати її в необхідності змінити погляди.

9.      Люди намагаються відкидати інформацію, що не узгоджується з їхньою системою поглядів.

10.  Найефективнішим методом переконання є сугестія – навіювання, суть якого полягає в тому, щоб непомітно нав”язати людині думку, що потім сприймається нею як своя.

11.  Важко переконати інших в тому, в що людина сама не вірить.

Необхідні для позитивного іміджу якості особистості

·         Уміння і бажання створювати результати.

·         Бажання і здатність нести відповідальність і приймати ризиковані рішення.

·         Готовність почати процеси змін, керувати ними і використовувати в інтересах організації.

·         Готовність до співробітництва.

·         Мистецтво приймати швидкі рішення.

·         Здатність передбачати майбутне.

·         Широкий світогляд.

·         Почуття ситуації.

·         Здатність побачити і виділити головне.

·         Неполегливість.

·         Уміння керувати своєю думкою.

·         Повага до інших.

Слід вбачати в дітях своїх учителів; треба бути відкри­тим вихователем. Звідси випливають його заповіді педа­гогам.

 Перша заповідь: вірте в дитину. Вірити належить навіть у найкритичніших ситуаціях. Якщо у вихованця не вірити, він стає зовсім безпорадним, втрачає життєву опору.

Друга заповідь: вірте в себе. Я педагог, я професіонал. Якщо не я, то хто ж допоможе дитині. Якщо педагог вірить у себе, він обов'язково знайде вихід із будь-якого становища.

Третя заповідь: вірте в науку. Вірити в педагогічну на­уку — це складна праця над самим собою, це вироблен­ня професійної здатності до аналізу різноманітних вихов­них явищ, прийняття оптимальних рішень.

3. Імідж як відображення становлення «Я-концепції» особистості

Для розуміння природи особистості потрібно з'я­сувати співвідношення цього поняття з іншими поняттями, що використовуються як у класичній, так і в сучасній пси­хології. Це насамперед поняття індивіда, людини, особис­тості, індивідуальності, суб'єкта.

Людина народжується на світ з генетичне закладеними в неї потенційними можливостями стати саме людиною. Не слід вважати, що немовля — це «чиста дошка», на якій під впливом соціуму «пишуться» ознаки людяності. Немовляті притаманні анатомічні та фізіологічні властивості тіла й мозку, що належать тільки людині. Вони забезпечу­ють у перспективі оволодіння прямоходінням, знаряддями праці та мовою, розвиток інтелекту, самосвідомості тощо. Але система біологічних, генетичних, анатомічних, фізіо­логічних чинників передбачає становлення людини лише в певних соціальних, культурно-історичних умовах цивіліза­ції. Щоб підкреслити біологічно зумовлену належність но­вонародженої дитини і дорослої людини саме до людського роду та відрізнити їх від тварин, використовують поняття індивіда як протилежне поняттю особини тварини.

Підсумовуючи аналіз наукових даних, можна стверджу­вати, що в основі системної психологічної структури «Я-концепції» осо­бистості лежать три базових виміри: І — соціально-психолого-індивідуальний — вертикальний; II — діяльнісний — горизонтальний; III — генетичний — віковий, за допомо­гою якого характеризується рівень розвитку властивостей особистості, її задатків і здібностей на певному етапі ста­новлення індивіда як особистості.

І. Соціально-психолого-індивідуальний вимір («вертикальний»):

А — Спілкування;

Б — Спрямованість;

В — Характер;

Г — Самосвідомість;

Д — Досвід;

Е — Інтелектуальні процеси;

  Є — Психофізіологічні якості

         II. Діяльнісний вимір («горизонтальний»):

1 — Потребнісно-мотиваційні компоненти;

2 — Інформаційно-пізнавальні компоненти;

3 — Цілсутворюючі компоненти;

4 — Результативні компоненти;

5 — Емоційно-почуттєві компоненти діяльності

        III. Генетичний вимір («віковий»):

3.1. — Задатки;

3.2. — Здібності

Тривимірна психологічна структура особистості в узагальненій формі

Ці виміри становлять систему основ цілісної психоло­гічної структури особистості. Вони пов'язані між собою за ортогональним принципом, за яким співвідносяться три ви­міри простору. умовно представлений взаємо­зв'язок між указаними вимірами у графічній формі.

Здійснюючи аналіз і синтез системної психологічної струк­тури особистості, треба усвідомлювати, на якому рівні уза­гальнення ведеться побудова цієї структури. Так, якщо ­говорити про поняття «психологічна структура» як про аспект системної характеристики особистості, тобто складної соціально-психолого-індивідуальної за своєю природою сис­теми з певними властивостями, що постійно розвивається і реалізується у формі діяльності та спілкування, то його можна віднести до першого, найвищого рівня узагальнення, з яко­го має починатися процес конкретизації цього поняття.[7, c. 129]

Другому рівневі конкретизації властивий розгляд трьох вимірів — соціально-психолого-індивідуального, діяльнісного та генетичного — як базових параметрів психологічної структури особистості.

На третьому рівні ведуться диференційований та інтег­ративний аналіз і синтез підструктур (спілкування, спрямо­ваності, характеру, самосвідомості, досвіду, інтелекту, пси­хофізіологічних властивостей), компонентів (потребнісно-мотиваційного, інформаційно-пізнавального, цілеутворюючого, результативного, емоційно-почуттєвого) та рівнів роз­витку (задатки, властивості, здібності) в межах основних параметрів .

Четвертий умовний рівень конкретизації аналізу і син­тезу психологічної структури особистості утворюють пси­хічні властивості, функції і процеси. У табл. З наводиться матриця, де представлені елементи підструктур і компонен­тів перших двох вимірів — соціально-психолого-індивідуального та діяльнісного, а третій, генетичний, лише окрес­лений без диференціації на задатки, здібності та рівні роз­витку.

На п'ятому умовному рівні конкретизації аналізу і син­тезу психологічної структури особистості стає можливою кла­сифікація конкретних властивостей і власне здібностей осо­бистості до певних видів діяльності (наприклад, до науково-технічної, управлінської, економічної, педагогічної тощо) або виконуваних людиною ролей (начальника, підлеглого, чо­ловіка, жінки та ін.). Такий підхід цілком узгоджується із загальновживаним визначенням здібностей як «індивідуаль­но-психологічних особливостей людини, що сприяють ус­пішному виконанню нею тієї чи іншої діяльності». Такого розуміння здібностей дотримуються Б. М. Теплов, Г. С. Косток та інші дослідники.

Варто зазначити, що перші чотири рівні конкретизації психологічної структури особистості можна розглядати як такі, що характеризують її макроструктуру, а інші рівні (по­чинаючи з п'ятого) — як такі, що належать до мікроструктури. Перехід від макроструктури до мікро­структури пов'язаний з вимогами, що висуваються до осо­бистості конкретними видами діяльності та поведінки, ро­лями, соціальним статусом, позицією, рантом, які обирає, застосовує й реалізує людина в конкретних соціальних умо­вах життя.

Ступінь розвитку сучасної психології дає змогу здійс­нити системний психологічний аналіз і синтез моделей осо­бистості на шостому рівні конкретизації.

Особистості властива самосвідомість, тому їй прита­манний і третій тип взаємовідносин. Цей тип можна на­звати егоординаційним — він виявляється в самопізнанні, самоорганізації та самовдосконаленні особистості в процесі діяльності та поведінки на основі Я-підструктури як ядра особистості.

Для особистості характерні зовнішній і внутрішній (сто­совно індивіда) плани регуляції, складні субординаційні, координаційні та егоординаційні взаємозв'язки як в інтеріндивідному, так і в міжіндивідному плані діяльності й по­ведінки. Водночас особистості як системі психічних властивостей притаманні певні рівні відображення дійсності. Се­ред таких рівнів .у психології виділяють свідомість та не­свідоме, самосвідомість.

4.Вплив іміджу на педагогічну діяльність і поведінку педагога

Стосунки учня з іншими людьми - один з найважливіших факторів його особистісного розвитку, результат взаємодії людей, які беруть участь у різноманітних видах діяльності, яка спрямована на узгодження та об'єднання зусиль, щоб досягти спільної мети. Особлива роль тут належить іміджу вчителя. Іміджева поведінка вчителя суттєво впливає на створення атмосфери спільної праці, кооперації та взаєморозуміння. Стиль іміджевої поведінки вчителя діти несвідомо копіюють, це стає своєрідною культурою учнів класу.

 Стверджується, що імідж виконує функцію збереження, корекції та кодування соціальної поведінки в умовах певних групових норм, імперативів моралі, ритуалів та символів.

  Співвідношення  характеристик, що потрібні для успішної роботи педагога  з досвідом його роботи, віком,  оцінкою власного успіху і задоволеності працею,  дозволило визначити наявність чотирьох рівнів сформованості професійного іміджу вчителя.  22,4 % опитаних учителів виявилися на першому рівні;  41,6 % - на  другому;  27,2 % - на третьому, і, нарешті, четвертого, найвищого рівня досягли 8,8 %  учителів.

   Таким чином, у більшості педагогів (73%) рівень сформованості іміджу невисокий. Даний результат недивний у світлі повного ігнорування даного питання як  у процесі професійної підготовки майбутніх педагогів, так і на робочих місцях. Якщо врахувати фактори, що обумовлюють значимість іміджу, стає зрозуміло, наскільки   незадовільну ситуацію ми маємо в сучасній школі.   Педагогічний процес іде – школи працюють, діти вчаться. Але залишається відкритим питання, якою ціною дається цей результат працівникам школи і який вплив на учнів роблять педагоги, які не володіють належним професійним іміджем. Ми думаємо, що у світлі гуманізації як школи, так і суспільства в цілому, ситуація повинна бути змінена, а для цього треба набагато більше уваги приділити питанням формування і корекції іміджу педагогів.

   Вивчення стилів педагогічного керівництва показало, що педагоги, які дотримуються ліберального стилю керівництва,  використовують мало елементів  іміджевої поведінки. При цьому здебільшого в них спостерігається невключений імідж. Демократичний стиль керівництва, будучи оптимальним способом взаємодії з учнями, поєднується з найкращою ситуацією по іміджу – 27% “педагогів-демократів” практикують включений імідж. Нарешті, авторитарні педагоги приблизно в однаковій мірі використовують невключений імідж, чи  обходяться без такого взагалі.

   Отримані результати дозволяють припустити, що ліберальний і авторитарний стилі  є вимушеними для педагогів. Їх використовують не по волі вибору, а вони складаються автоматично, як наслідок внутрішніх проблем і комплексів. По суті, такі стилі виконують роль психологічного захисту, компенсуючи внутрішню особистісну незбалансованість. Майстерне використання іміджевих елементів поведінки припускає особистісну зрілість, здатність володіти собою і вибирати манеру поведінки, що найбільш прийнятна в конкретній ситуації. Якщо людина здатна на таке, то для неї буде прийнятним і демократичний стиль педагогічного керівництва, при якому можливо тримати дисципліну без підвищення голосу.

     Аналіз соціального оточення  показав, що індивідуальний імідж педагога будується здебільшого під його впливом. Імідж педагога залежить від стилю керівництва, що практикується в даній школі, від мікроклімату в колективі, від наявної корпоративної культури і групової системи цінностей. Існує ряд негативних тенденцій, на які педагоги реагують  особливо болісно. Вони ж впливають на ефективність індивідуального іміджу педагога або паралізують іміджеву поведінку взагалі.

   З погляду на існуючі в нашому реальному житті недосконалості,  можна мріяти про благополучний мікроклімат у колективі і мудрих керівників. З іншого боку, можна здійснити ряд навчальних і психокоррекційних психологічних заходів, що ставлять своєю метою вироблення ефективного іміджу, “працюючого” майже в будь-яких умовах.

    Однак, труднощі підстерігають педагогів не тільки в зовнішньому середовищі, але й у самому собі. Вивчення цього питання показало наступне:

1) існує досить представницький клас психологічних труднощів у формуванні іміджевої поведінки  вчителя, зв'язаних з вадами у сфері професійного самоконтролю, причому як на рівні контролю функціональних станів, так і на рівні контролю міри суб'єктного включення в діяльність;

2) можна виділити деякі групи подібного роду труднощів. Зіставлення виділених нами психологічних труднощів з даними, отриманими іншими дослідниками (Ф.Перлз, У.Шутц,             Дж.Энрайт та ін.), дозволяє зазначити, що утруднення, отримані від респондентів-вчителів, правомірно кваліфікувати як бар'єри для формування особистісно прикрашеного професійного іміджу.

   Як з’ясувалося у процесі дослідження, найбільші утруднення викликає адекватний розвиток концептуального інструментального рівня суб'єктивного професійного контролю.

    Типологічні деформації іміджевої поведінки  викликані злиттям особистісних особливостей з відповідними структурами функціональної побудови педагогічної діяльності в цілісні поведінкові комплекси. Відповідно до досліджень  у педагогічній професії існують чотири таких типологічних комплекси: комунікатор, організатор, інтелігент (просвітитель) і предметник. Як показало наше дослідження, особливості кожного з них можуть згодом проявитися у структурі іміджу, що перетерпає зміни, аналогічні тому, що відбувається при акцентуаціях особистості. У тому чи іншому ступені типові перекручування індивідуального іміджу, за нашими даними, спостерігається в 36%.

   Ядром усіх типів комунікативних деформацій іміджевої поведінки  вчителя в педагогічному спілкуванні, як показує наше дослідження, є афективні порушення системи диспозиційної регуляції процесів комунікативної взаємодії. Афективний параліч системи диспозиційної регуляції деформує комунікативні установки вчителя. Це приводить до порушення норм спілкування. А поведінка  вчителів наближається за своїм характером до адитивної.