МАН Заняття "Погляди різних вчених і дослідників на проблему вольових якостей"
У повсякденному житті таке явище, як воля, посідає значне місце. Більшість людей хотіли б мати сильну волю. Водночас, у науковій психології про волю відомо досить мало, але і те багато в чому суперечливе.
Воля, як стверджує Бурно М.Є., – це регуляція діяльності
індивідом, що забезпечує досягнення мети за відсутності актуальної потреби чи
утримання від бажаної дії в ситуації вибору; це активність особистості всупереч
наявним обмеженням [5, с. 64].
Проблема волі одна із найстародавніших і дискусійних. За часів античності,
поняття волі було однією із основних категорій психології поряд з розумом та
почуттям. Замість розуму у ХІХ столітті почали розглядати сприймання, мислення,
уяву. У ХХ столітті почуття диференціювалися, від них відділились емоції,
настрої, афекти, стреси тощо. Воля ж як поняття, збереглося і до сьогодення. До
30-х років ХХ століття вона була головною категорією психології. Зараз
відзначається зниження інтересу до проблеми волі [10, c.79].
Як відомо, за вольовою регуляцією
стоїть спільне системне функціонування багатьох психічних процесів, тому волю
можна розуміти тільки як вищу психічну функцію. Відповідно, необхідно
розглядати кожний вольовий процес, передусім, як процес соціальний, суспільний.
Волі властиве соціальне походження, вона являє собою інтеріоризацію соціальних
цінностей у суб'єктивне надбання і принцип поведінки. Соціальний характер волі
як вищої психічної функції виявляється в тому, що дитина організує свою
поведінку, навчається довільно управляти нею за допомогою психологічних
знарядь. Воля формується в процесі використання дитиною (щодо самої себе) тих
засобів, які застосовує до неї інша людина. Так, самоконтроль і регуляція своєї
поведінки – вміння стримувати безпосередні імпульси, прагнення підкорити свою
поведінку правилам гри.
За теорією Воробель Галини, у психології
власне вольовими діями називають дії, скеровані на досягнення поставленої мети
і пов'язані з подоланням труднощів. Основними ознаками власне вольових дій є:
- подолання
перешкод на шляху до досягнення мети;
- конкуруючі
мотиви;
- наявність
вольового зусилля [11, с.511].
Виділяють такі характеристики вольових
дій:
1.
Вольові дії є усвідомленими,
цілеспрямованими, умисними, вчиненими за власним свідомим рішенням.
2.
Вольовими діями є дії, зумовлені як
зовнішніми, так і внутрішніми чинниками, тобто завжди існують підстави, за
якими дії мають виконуватися.
3.
Вольові дії можуть мати дефіцит
спонукання чи гальмування або із самого початку, або в процесі їх здійснення.
4.
Вольові дії можуть забезпечуватися
допоміжними спонуканнями чи гальмуваннями за рахунок зміни смислу дії і
закінчуватися досягненням мети [23, с.230].
Велика кількість видатних вчених сформулювали власні погляди і переконання
стосовно поняття «воля». Займаючись розробкою власних ідей, кожен із них
приділив свою увагу вивченню волі, вольовим процесам чи якостям. К. Юнг
схилявся до думки, що воля – відносно нова складова структури особистості. Він
визначав волю як енергію, яка керує свідомістю або Его. Розвиток волі
пов'язаний із засвоєнням культурних цінностей і моральних стандартів. Воля
набуває сили тільки завдяки свідомій думці і дії та не може цілеспрямовано
впливати на інстинктивні чи інші мимовільні процеси, але має реальну владу над
ними через свідомість.
Для А. Адлера воля – це ще один термін, який пояснює прагнення до
реалізації життєвих цілей. Дуже важливо, щоб воля використовувалася
конструктивно для індивідуального росту і суспільної співпраці.
Е. Еріксон більш детально зупиняється на дослідженні розвитку волі. Він
вважає, що розвиток здорової і збалансованої волі продовжується все життя.
Визначним для досягнення відчуття ідентичності є віра в те, що «я - той, ким я
сам хочу бути» [17, с.55].
Орлов А. Б. у статті «Карл Роджерс і сучасний гуманізм» вбачав у волі
здібність людини, що проявляється в навмисних діях, спрямованих на досягнення
свідомо поставленої мети. Він розглядає волю в якості ознаки, яка одна об'єднує
конструктивний процес; під волею розуміє мотивуючу силу, яка приводить процес у
рух або підтримує його, іноді всупереч перепонам. Постійне прагнення
попереджувати події важливе для розширення конструкцій і, відповідно, для росту
індивіда [17, с.57].
За спостереженням А.Маслоу, самоактуалізовані індивіди йдуть до поставленої
мети, і без певних вольових якостей це неможливо. Воля повинна
використовуватись такими індивідами для розвитку здібностей [3, с.62].
Волю як вибір одного із декількох спонукань чи як вирішення конфліктних
мотивів розглядали Г.І. Челпанов (1926), Ф. Лерш (1956), В.Франкл (1990) та
інші. Л.С. Виготський пов'язував ці поняття зі свободою вибору: «Найбільш
характерними для оволодіння власною поведінкою є вибір». В.М.Аллахвердов (1993)
вважає проблему свободи вибору «чи не найстрашнішою» в психології [12, с.85].
У розумінні проблеми волі в неявній формі панівними виступають теорії, що
пояснюють волю через саму волю, і при цьому воля постає як «річ у собі».
Засновники цієї теорії, Е.Гартман і А.Шопенгауер, вважали, що в основі вольового
процесу лежить «надособистісний» початок, певна світова активність, що діє
постійно і підкорює собі всі сили людини.
Значний внесок у розвиток психологічного вчення про волю здійснив
К.Левін. Він
встановив, що афективна дія сама по собі ніяк не є дією вольовою, що ряд дій,
які до нього в психології розглядали як типово вольові, можна визначити, як
елементи цілісної вольової сфери особистості [16, с.87].
В загальному, виділяють три наукові напрямки в розвитку дослідження теми
воля.
1. Від Аристотеля бере початок мотиваційний напрям. Він зводив волю до
бажань, прагнень, які спонукають людину до дій в умовах, коли подібна дія є
необхідною, але бракує мотивації. Від цього напрямку відійшла школа В.
Селіванова, який розумів волю як подолання перешкод.
2. Напрям свободи вибору виникає завдяки працям Б. Спінози. Згідно з його
поглядами людина здійснює вибір між двома цілями за власною ініціативою. Б.
Спіноза фактично зводить волю до мислення, адже вона виконує функцію зважування
та аналізу у прийманні рішень.
3. Регуляційний напрям. Поштовхом до його визначення були праці
І. Сєченова.
Спочатку проблема волі розглядалася у межах іншого завдання - необхідності
регуляції дій. Було показано, що людина здатна регулювати власні стани та
вчинки [23, с. 262].
Тому можна зробити висновок, що воля має самостійне та самоцінне значення в
житті людини і виявляється в деяких специфічних ситуаціях. По-перше, воля
забезпечує виконання дій, позбавлених прагнення до мети, тобто дій за
відсутності актуальної потреби. По-друге, воля необхідна в ситуації вибору дій,
тобто коли людина шукає і не знаходить достатніх підстав для виконання тієї чи
іншої дії. По-третє, завдяки волі, докладаючи зусилля, людина регулює свою
діяльність. Ці ситуації об’єднує спільна закономірність: відсутність поштовху до
дії, яку людина запланувала виконати, за наявності якихось перешкод.
Комментарии
Отправить комментарий