Урок курсу «Мистецтво» 10-А клас 15.05. ТЕМА: Мистецтво індійського культурного регіону Індійська кіноіндустрія

  МАН Заняття  з ученицею 10-А класу.

Сутність поняття «моральна особистість» у науковій літературі

Підвищення інтересу до феномену моральної особистості, усвідомлення нею своєї сутності в світі як у філософії, так і в етиці зокрема, й раніше завжди співпадало з періодами соціально-морального підйому чи кризи суспільства. Так було в епохи розквіту й занепаду античної рабовласницької демократії, коли виникла полеміка між Демокрітом, Платоном й Арістотелем, між епікурійцями, стоїками й неоплатоніками з приводу здатності людини до морального самоусвідомлення, самовдосконалення на основі різних уяв про добро, совість, обов'язок. Ідейна конфронтація з питань морального ставлення особистості до себе та суспільства з новою силою спалахнула в епохи Відродження й Просвітництва, коли загострилась боротьба за соціальне й духовне розкріпачення людини, її обов'язок викорінювати власні вади за допомогою розуму, почуття, волі. Всупереч Декарту, який існування людини звів до рефлексивної самосвідомості, П. Гассенді, Т. Гоббс, Дж. Локк, Б. Спіноза стверджували, що свобода індивіда полягає в пануванні над своїми пристрастями й бажаннями на основі осягнення необхідності набуття морального досвіду й знань про чесноти. Якщо ідеалісти А. Шефтсбері, Ф. Хатчесон, Д. Юм, А. Смітт акцентували увагу на емоційно-інтуїтивних проявах початково морального Я, то Ж. Ламетрі, Д. Дідро, К. Гельвецій, П. Гольбах підкреслили провідну роль розуму в моральній оцінці й регуляції своєї поведінки людиною, котра під впливом власної природи, середовища й виховання прагне до гармонії особистого й соціального інтересів, егоїзму й совісті, самоповаги й громадської думки. В. Бєлінський, А. Герцен, М. Чернишевський, М. Добролюбов, І. Франко досліджуючи особистість, філо- і онтогенез, зокрема її самосвідомості, пояснюють даний феномен у зв'язку із цілісним усвідомленням особистістю себе як моральної істоти, детермінованої соціальним середовищем й вихованням, що володіє свободою волі і суб'єктивним світом автономного Я. Вони висувають етичний принцип розумового егоїзму на захист громадянських прав й свобод, особистих інтересів й гідності самоусвідомлюючої людини проти її феодального гніту, буржуазно-індивідуалістичного збочення, абсолютизації «Я» на шкоду інтересам суспільства. Прогресивну особистість вони розглядають у взаємодії пізнавально-розумової, оціночно-емоціональної, регулятивно-вольової функцій, які слугують її моральному саморозвитку в боротьбі за реалізацію свого суспільного покликання в дусі ідеалів утопічного соціалізму. В сучасну епоху, коли в нашому суспільстві набрали розмаху перебудовчі процеси, коли відбувається перегляд моральних орієнтирів та підвищення активності свідомості й самосвідомості особистості, зрозуміло, що високий ступінь зрілості суспільної й індивідуальної моральної свідомості стануть обов'язковою, суб'єктивною умовою, критерієм різнобічного прогресивного розвитку кожної особистості, суспільства в цілому. Людина стає моральною особистістю, коли вона добровільно підпорядковує свої дії моральним вимогам суспільства, усвідомлює їх значення й зміст, здатна ставити перед собою моральні цілі й виробляти рішення відповідно до конкретних обставин, самостійно оцінювати власні дії й вчинки оточуючих, виховувати себе, протистояти середовищу. Це поняття дуже тісно пов'язане із іншими поняттями й проблемами етико-філософського змісту, а саме: з поняттям обов'язку, відповідальності, самосвідомості, совісті, самооцінки, гідності, переконання, розуміння сенсу життя, щастя тощо. Всі вони є складниками морального світу індивіда. А моральний світ людини — то система динамічна, яка постійно змінюється, вдосконалюється, то найбільш саморегулююча система з ознаками прагнення до удосконалення. Головною його ознакою є якісність. І знову ж таки суто моральною можна назвати лише особистість із моральним світом, що виступає як система, що розвивається .  Термін «моральна особистість» позначає. суб'єкта моральної діяльності. Людина є моральною особистістю, коли вона підкорює свої дії моральним інтересам суспільства, самостійно оцінює свої дії та дії оточення, здатна досягти моральних цілей та приймати моральні рішення у конкретній ситуації. В умовах оновлюються в країні соціальних обставин, демократизації і свободи суспільства винятково важливо, щоб сама особистість прагнула бути моральною, щоб вона виконувала моральні норми правила не завдяки зовнішнім громадським стимулів чи примусу, в силу внутрішнього потягу до справе- дливості, шляхетності і глибокого розуміння їх необхідності. Саме це мав на увазі Гоголь, коли стверджував: «Розв'язати кожному руки, а не пов'язувати; потрібно напирати на те, щоб кожен сам себе тримав в руках, а не на те, щоб його тримали: щоб він був суворіше до себе в кілька раз самого закону». Моральним треба вважати таку людину, для якого норми правила і вимоги моралі виступають як його власні погляди та переконання, як глибоко осмислені і звичні форми поведінки. Говорячи точніше, у своєму істинному значенні моральність не має нічого спільного з слухняно-механічним, змушує тільки зовнішніми обставинами і вимогами виконанням встановлених у суспільстві моральних норм і правил. Вона є не що інше, як внутрішній категоричний імператив особистості, як спонукальних сил якого виступають її здорові суспільні потреби та пов'язані з ними знання, погляди, переконання та ідеали. У цьому сенсі А. Макаренко велике значення надавав «вчинку наодинці з собою», чи тому, як веде себе вихованець за відсутності інших людей, коли не відчуває контролю.  Про його моральності можна судити тільки тоді, коли він правильно веде себе в силу внутрішньої спонуки (потреби), коли в якості контролю виступають його власні погляди та переконання. Вироблення таких поглядів і переконань і відповідних їм звичок поведінки і складає глибинну сутність морального виховання. У цьому сенсі моральність особистості органічно пов'язана з її моральними почуттями, з її совістю, з постійною оцінкою своєї поведінки і прагненням до щирого каяття у тих випадках, коли допущені порушення моральних принципів. Совість і розкаяння особи у своїх аморальних вчинках - сильні стимули її морального розвитку і самовдосконалення. На жаль, формування цих особистісних почуттів не завжди надається належне значення. «Каяття - пише Чингіз Айтматов, - одне з великих досягнень людського духу - в наші дні дискредитоване. Воно, можна сказати, повністю пішло з морального світу сучасної людини. Але як же може людина бути людиною без каяття, без того потрясіння і презирства, які досягаються через усвідомлення провини - в діях чи, через пориви самобичування або самосуд». Все це показує, що моральний розвиток особистості неможливе без формування її моральної свідомості, моральної совісті і глибокого внутрішнього прагнення до морального шляхетності. Моральність людини є результатом засвоєння і внутрішнього прийняття нею норм моралі, які набувають регулюючої сили, зумовлюють її поведінку, ставлення до світу і себе. Виявляється вона у вільному свідомому виборі способу дій і здатності до моральної поведінки. За твердженням психологів, формування моральної поведінки відбувається у такій послідовності: життєва ситуація — морально-чуттєве переживання — моральне осмислення ситуації і мотивів поведінки — моральний вибір учинку — вольовий стимул — моральний учинок — моральна спрямованість поведінки — моральна якість. Сформовані в дошкільному віці основи моральної спрямованості особистості значною мірою визначають подальше її життя, а виправити допущені батьками, педагогами помилки у моральному вихованні дітей важко або неможливо. Отже, «моральна особистість» позначає суб'єкта моральної діяльності. Людина є моральною особистістю, коли вона підкорює свої дії моральним інтересам суспільства, самостійно оцінює свої дії та дії оточення, здатна досягти моральних цілей та приймати моральні рішення у конкретній ситуації, усвідомлює їх значення й зміст, виховує себе, протистоїть середовищу.